Об'єктом
оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих
сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у
користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються
рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення,
вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та
водосховищах).
Податок
з доходів фізичних осіб стягується безпосередньо з доходів громадян. В
економічно розвинутих країнах від відіграє суттєву роль у формуванні доходів
бюджету. В Україні відсоткова вага цього податку в обсязі доходів була не
досить значна (10% від суми податкових надходжень у 1994 році), що було
наслідком відповідних пропорцій розподілу ВВП на фонд заробітної плати і
прибуток. В останні роки бюджетне значення податку з доходів фізичних осіб в
нашій державі постійно зростає, в той час як податку на прибуток підприємств –
знижується. Так, в 2001 році податок на доходи фізичних осіб становив 23,6% від
суми податкових надходжень, в той час як податок на прибуток – 22,6%.
Платником
податку є фізична особа (громадянин України, фізична особа без громадянства або
громадянин іноземної держави). З метою оподаткування розрізняють резидентів та
нерезидентів – фізизичних осіб. До резидентів відносять як громадян України,
так і осіб без громадянства або громадян іноземної держави. Віднесення тієї чи
іншої особи до резидента України з метою оподаткування залежить від ряду
чинників, таких як місце проживання та місце постійного проживання, місце
розташування центру життєвих інтересів, місце реєстрації як суб’єкта підприємницької
діяльності, громадянство, тощо. Всі інші громадяни, яких не відносять до
резидентів, є нерезидентами.
Вихідним
положенням для поняття сутності податків є розуміння того, що податки є
найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами
суспільства. Поява податків зумовлена виникненням держави і виконанням державою
суспільно-необхідних функцій. За економічним змістом податки - це фінансові
відносини між державою і платниками податків з метою створення
загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для
виконання державою її функцій.
В
основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи податків, такі, як
: суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело
сплати і квота.
Класифікація
податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків,
показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на
соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.
Прямі
податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим
впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не
змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма
залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню
можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем
соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той
же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності
надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в
існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.
Далі
розглянемо види непрямих податків. В світовій практиці існують три види
непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні
стягуються акцизи і мито. Непрямі податки, на відміну від прямих мають свої
переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки
оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою
величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх
сплату. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони
регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні
процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна
впливати на структуру споживання.
Виникнення систематизованих
концепцій оподаткування відносять до 16 століття в рамках класичної теорії. До
цього часу податки розглядались не як постійне джерело доходів, а як тимчасове,
необхідність у якому була спричинена недостатністю коштів у надзвичайних
умовах: війни, стихійного лиха, тощо. Основним постійним джерелом доходу
виступали доходи від державної власності, оскільки на той час держава виступала
найбільшим власником земель, лісів, підприємств, тощо.