Фінансове
забезпечення проектів може здійснюватися на безповоротній чи поворотній основі.
Фінансування
на безповоротній основі — це надання грошових коштів (здійснення
витрат) різними інвесторами на невизначений час у сподіванні на отримання від
реалізації проекта в майбутньому доходів, які покриють з прибутком ці витрати. Фінансування
на поворотній основі — це надання інвестором грошових коштів на певний
час із зобов’язанням повернути їх до обумовленого
строку з відсотками.
Фінансовий
моніторинг здійснюється
інвестором, замовником, фірмою-девелопером за дорученням замовника, а також
іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій (проектування та
будівництво) за такими показниками, як: загальний обсяг інвестицій за проектом;
витрати на земельну ділянку; витрати на проектно-дослідницькі роботи; вартість
будівельно-монтажних робіт (договірна ціна); контрактова вартість обладнання, інструментів та реманенту; джерела
фінансування проекту; власний капітал, акціонерний капітал та інші залучені
кошти; запозичені кошти, кредити банку та інші боргові зобов’язання; лізинг
та інші запозичені кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів.
Після
проведення пусконалагоджувальних робіт, які проводяться в процесі монтажу
обладнання, під час введення об’єкта в експлуатацію, а іноді і в післяпусковий
період настає дуже відповідальний етап інвестиційного процесу — введення в дію
виробничих потужностей і реалізація будь-яких інших інвестиційних проектів. В
Україні діє порядок, встановлений Кабінетом Міністрів відповідно до чинного
законодавства, який передбачає кілька стадій прийомки виконаних робіт і готових
об’єктів. Можна виокремити три з них.
Проектування — це надзвичайно важливий і відповідальний етап в
інвестиційному процесі, оскільки прийняті в проекті технологічні, планувальні та конструктивні рішення дуже важко скоригувати,
коли вже розпочато будівництво. Самі витрати на проект незначні, але коли
інвестиції у виробництво обладнання та виготовлення
конструктивних елементів споруд вже спрямовані, то помилки, допущені при
розробці проекту, коштують надто дорого.
У
ринковій економіці ціна є найпоширенішою економічною категорією: вона —
грошовий вираз вартості товарів, послуг, ресурсів. За допомогою ціни
вимірюються економічні показники обсягів виробництва і споживання, основних та
оборотних фондів тощо. Роль ціни за умов ринку різко відрізняється від її ролі
при централізованому плануванні народного господарства. У першому випадку вона
виступає всезагальним регулятором процесу суспільного відтворення, вплив якого
на діяльність господарюючих суб’єктів доповнюється іншими регуляторами, які
застосовує держава (податками, відсотковими ставками, валютним курсом,
дотаціями).
Для
визначення кошторисної вартості реальних інвестиційних об’єктів (підприємств, їх черг, пускових комплексів, кварталів
забудови, окремих складних будівель і споруд, які виділені у самостійні будови) складаються такі кошторисні
документи: у складі проекту (на перший стадії проектування) — локальні
та об’єктні кошторисні розрахунки; кошториси
на проектно-дослідницькі роботи; зведений кошторисний розрахунок;
зведений, об’єктний і локальні ресурсні кошториси; відомість витрат; відомість
базисної кошторисної вартості будівництва об’єктів, що входять до пускового
комплексу; відомість базисної кошторисної вартості об’єктів і робіт з охорони
довкілля.
Сучасний
стан ціноутворення в Україні вкрай незадовільний. Вищевикладена методика
проектування цін на будівельно-монтажні роботи та окремі об’єкти недосконала і
громіздка, позначена наслідками командно-адміністративної системи. Базисна
вартість будівництва і визначена на її підставі договірна ціна обґрунтовуються
на фіктивному рівні цін і дезорієнтують інвестора або навіть ставлять у важке
фінансове становище і можуть призвести до банкрутства.
Інвестиції — матеріально-фінансова основа оновлення і накопичення основного капіталу, що визначає структуру
економіки, темпи її зростання і рівень конкурентоспроможності на світовому
ринку. Тому встановлення і застосування ефективного механізму впливу на
інвестиційні процеси з боку держави має виключне значення, особливо для
перехідних економік, зокрема України.
В
останні роки практика розробки планів економічного і соціального розвитку
дедалі більше трансформується в бік пристосування до нових умов. З одного боку,
план у перехідний період не повинен бути чисто директивним планом епохи
соціалізму. За умов, коли підприємствам надані істотні свободи у використанні
фондів, виборі номенклатури продукції, що випускається, пошуку партнерів у її
збуті, поставках сировини і матеріалів, ціноутворенні та в інших питаннях
господарської діяльності, тобто коли зовсім не потрібними стали багато важелів
саме адміністративно-командного управління, план не може бути директивним. З
іншого боку, план не може бути чисто індикативним (рекомендованим), адже у
багатьох підприємств майно є державною власністю, не сформована ще необхідна
для ринкових відносин інфраструктура, триває процес реформування економіки.