Податок з доходів фізичних осіб стягується безпосередньо з доходів громадян. В економічно розвинутих країнах від відіграє суттєву роль у формуванні доходів бюджету. В Україні відсоткова вага цього податку в обсязі доходів була не досить значна (10% від суми податкових надходжень у 1994 році), що було наслідком відповідних пропорцій розподілу ВВП на фонд заробітної плати і прибуток. В останні роки бюджетне значення податку з доходів фізичних осіб в нашій державі постійно зростає, в той час як податку на прибуток підприємств – знижується. Так, в 2001 році податок на доходи фізичних осіб становив 23,6% від суми податкових надходжень, в той час як податок на прибуток – 22,6%.

 До переваг цього податку відносять його соціальну справедливість, оскільки він ставить рівень оподаткування в пряму залежність від обсягу доходу платників. Крім того, за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилювати для осіб з високими доходами. З фіскальної точки зору цей податок є нестабільним джерелом формування доходів бюджету, оскільки циклічні коливання економіки істотно впливають на базу оподаткування цим податком – доходи фізичних осіб. Крім того, розподіл податкових надходжень є нерівномірним по різних регіонах і залежить від розвитку промислового виробництва. Недоліком цього податку є також значні можливості для платників в заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати податку. Особливо це стосується оподаткування доходів від підприємницької діяльності.

 З точки зору регулюючого впливу на макроекономіку, податок з доходів фізичних осіб відносять до одного з найефективніших «вбудованих стабілізаторів» економічного циклу, оскільки база оподаткування гнучко реагує на економічні підйоми та спади, а прогресивна шкала оподаткування підсилює ефект. Крім того, за допомогою цього податку можна впливати на загальні обсяги споживання.

 З 1992 і до 2004 року в Україні діяв Декрет Кабінету Міністрів, який регламентував стягнення прибуткового податку з громадян (попередня назва податку з доходів фізичних осіб). В 2003 році був прийнятий новий закон щодо оподаткування доходів фізичних осіб, який вніс значні зміни в порядок нарахування і стягнення цього податку.

 Зміна ставок прибуткового податку в Україні з 1991 року відбувалась досить часто - іноді по кілька разів на рік. Це було обумовлено як об’єктивними ( з розвитком ринкових відносин змінюються форми одержання доходу), так і суб’єктивними чинниками ( насамперед політичними - намаганням за допомогою прогресії вирівняти доходи малозабезпечених і високозабезпечених верств населення). Для прикладу, в 1993 році ставки мінялись тричі. Причому з 1 грудня 1993 року по 1 жовтня 1994 року існувала найжорстокіша шкала оподаткування - максимальна ставка дорівнювала 90%. Але не дивлячись на збільшення ставок майже удвічі, доходи бюджету від прибуткового податку з громадян в цей період не збільшились, а зменшились - внаслідок ухилення від сплати по таких необґрунтованих з економічної точки зору ставках. Досить довго ( до 2004 року) в Україні застосовувалась прогресивна шкала оподаткування, з мінімальною ставкою 10% та максимальною – 40%. Розмір ставки залежав від обсягу оподатковуваного доходу. З 2004 року застосовуються пропорційні ставки, які не залежать від обсягу оподатковуваного доходу, а лише від виду доходу та статусу (резидент чи нерезидент) платника.