Всі операції, які проводяться з іншими державами є основою платіжного балансу держави. Платіжний баланс відображає фінансові операції, що здійснюються між суб'єктами даної країни і суб'єктами інших країн світу. Це - співвідношення між сумою грошових надходжень, одержаних країною з-за кордону і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка використовується в процесі планування та прогнозування розвитку економічних відносин з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями. Платіжний баланс складається як звіт за певний період з розбивкою за групами операцій. Він включає дві частини: надходження і платежі.

З метою організації управління міжнародними фінансовими операціями вся їх сукупність поділяється на дві частини: поточні операції та капітальні операції. Кожна з них відображає певний спектр зовнішньоекономічної діяльності. Поточні і капітальні операції тісно пов'язані між собою. Разом з тим, кожна з них має відносно самостійне значення в структурі платіжного балансу країни. Управління грошовими потоками суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з метою формування раціональної структури платіжного балансу країни передбачає чітку класифікацію поточних та капітальних операцій.

Важлива роль в системі міжнародних фінансів належить залученню фінансових ресурсів з інших країн та міжнародних фінансових організацій. Вони використовуються з метою інвестування в економіку, залучення коштів для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, проведення структурних перебудов в економіці, реалізації окремих цільових програм соціально-економічного розвитку. Фінансові ресурси можуть залучатись країною з різних джерел:

1.Міжнародних фінансових організацій: (Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банну (СБ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК).

2.Іноземних держав та міжнародних організацій (Європейського союзу (ЄС)).

3. Юридичних та фізичних осіб-нерезидентів.

З метою прискорення процесу формування ринкових структур, надання пільг для розвитку окремих галузей, територій в Україні створюються спеціальні (вільні) економічні зони. При проведенні фінансових операцій резидентами України враховуються також і те, що окремі країни або території створюють особливі зони інвестиційної діяльності, які мають пільгові режими оподаткування і організації діяльності іноземних підприємств. Вони одержали назву офшорних зон. Спеціальні (вільні) економічні зони і офшорні зони відіграють важливу роль в проведенні фінансових операцій резидентів і нерезидентів України.

В процесі проведення валютної та грошово-кредитної політики використовуються такі інструменти: грошова база, грошова маса, валютний курс, облікова ставка центрального банку, норми обов'язкових резервів комерційних банків, державні цінні папери та ін. Так, проведення девізної політики передбачає проведення регулювання валютних курсів шляхом валютних інтервенцій та валютних обмежень, що здійснюються центральним банком країни. Валютна інтервенція - це купівля або продаж центральним банком іноземної валюти з метою впливу на динаміку курсу національної валюти. Валютні обмеження - заходи з обмеження обігу іноземних валют в країні. До них, зокрема, відносяться заборона вільної купівлі-продажу валюти, прийняття нормативів обов'язкового продажу валютних надходжень для суб'єктів господарської діяльності, ліцензування валютних операцій та ін.

Міністерство фінансів України є одним із центральних органів виконавчої влади у складі КМУ. На нього покладено обов'язки реалізації державної фінансової політики та здійснення загальною керівництва у сфері державних фінансів. До основних задач, що виконує Мінфін відносяться: розробка напрямів державної фінансової політики; складання і забезпечення виконання державного бюджету України; мобілізація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку країни, вдосконалення фінансового механізму, методів фінансового планування, організація фінансових відносин з іноземними суб'єктами та ін. Для вирішення поставлених задач сформована відповідна структура Міністерства фінансів.

Суб'єкти фінансової діяльності проводять операції не тільки в межах своєї країни. На основі міжнародного поділу праці одержують розвиток обмін товарами та послугами між різними країнами, обіг капіталами, кредитними ресурсами, трансфертними платежами та ін. Таке співробітництво супроводжується проведенням фінансових операцій між суб'єктами різних держав. До них, зокрема, відносяться: фінансування послуг, проведення інвестиційної діяльності, здійснення переводів, обмінів та торгівлі валютними цінностями, організація емісії і розміщення фінансових інструментів на міжнародних фінансових ринках, використання іноземних кредитів та ін.

Міжнародна ліквідність країни – це її здатність виконувати свої міжнародні зобов'язання, з питань погашення боргів. Для забезпечення ліквідності держава повинна мати достатні ресурси для виплати зовнішньої заборгованості в визначені періоди. При цьому така виплата повинна здійснюватися платіжними засобами, що задовольняють кредиторів. Як правило, до них відносяться міжнародні платіжні засоби. Це ВКВ, СПЗ та Євро.

Важлива роль в розвитку національної економіки належить іноземним інвестиціям. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації внутрішнього інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, нарощування інвестиційного потенціалу територій та ін. В період переходу до ринкової економіки іноземне інвестування використовується для розвитку базових галузей (ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна, інформаційна, біотехнологічна), АПК та інших галузей.

Управління розвитком державних фінансів здійснює фінансовий апарат. Державний фінансовий апарат - це сукупність державних органів управління, що здійснюють управління державними фінансами. До його складу входять органи державного управління на всіх рівнях, які вирішують питання мобілізації, розподілу та використання державних фінансових ресурсів. Кожен з суб'єктів державного управління виконує визначені завдання, використовуючи певні способи і інструменти. А в сукупності всі суб'єкти зобов'язані забезпечити досягнення стабільного, поступального розвитку всієї фінансової системи в цілому.