У ринковій економіці ціна є найпоширенішою економічною категорією: вона — грошовий вираз вартості товарів, послуг, ресурсів. За допомогою ціни вимірюються економічні показники обсягів виробництва і споживання, основних та оборотних фондів тощо. Роль ціни за умов ринку різко відрізняється від її ролі при централізованому плануванні народного господарства. У першому випадку вона виступає всезагальним регулятором процесу суспільного відтворення, вплив якого на діяльність господарюючих суб’єктів доповнюється іншими регуляторами, які застосовує держава (податками, відсотковими ставками, валютним курсом, дотаціями).

Для визначення кошторисної вартості реальних інвестиційних об’єктів (підприємств, їх черг, пускових комплексів, кварталів забудови, окремих складних будівель і споруд, які виділені у самостійні будови) складаються такі кошторисні документи: у складі проекту (на перший стадії проектування) — локальні та об’єктні кошторисні розрахунки; кошториси на проектно-дослідницькі роботи; зведений кошторисний розрахунок; зведений, об’єктний і локальні ресурсні кошториси; відомість витрат; відомість базисної кошторисної вартості будівництва об’єктів, що входять до пускового комплексу; відомість базисної кошторисної вартості об’єктів і робіт з охорони довкілля.

Сучасний стан ціноутворення в Україні вкрай незадовільний. Вищевикладена методика проектування цін на будівельно-мон­тажні роботи та окремі об’єкти недосконала і громіздка, позначена наслідками командно-адміністративної системи. Базисна вартість будівництва і визначена на її підставі договірна ціна обґрунтовуються на фіктивному рівні цін і дезорієнтують інвестора або навіть ставлять у важке фінансове становище і можуть призвести до банкрутства.

Інвестиції — матеріально-фінансова основа оновлення і накопичення основного капіталу, що визначає структуру економіки, темпи її зростання і рівень конкурентоспроможності на світовому ринку. Тому встановлення і застосування ефективного механізму впливу на інвестиційні процеси з боку держави має виключне значення, особливо для перехідних економік, зокрема України.

В останні роки практика розробки планів економічного і соціального розвитку дедалі більше трансформується в бік пристосування до нових умов. З одного боку, план у перехідний період не повинен бути чисто директивним планом епохи соціалізму. За умов, коли підприємствам надані істотні свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, що випускається, пошуку партнерів у її збуті, поставках сировини і матеріалів, ціноутворенні та в інших питаннях господарської діяльності, тобто коли зовсім не потрібними стали багато важелів саме адміністративно-командного управління, план не може бути директивним. З іншого боку, план не може бути чисто індикативним (рекомендованим), адже у багатьох підприємств майно є державною власністю, не сформована ще необхідна для ринкових відносин інфра­структура, триває процес реформування економіки.

Бізнес-план — це документ, який містить усі основні аспекти комерційного підприємства, що створюється. У ньому мають бути відображені питання ємності і перспективи майбутнього ринку збуту; оцінені всі витрати, які співвідносяться із доходами від запланованого продажу продукції з метою визначення потенційної прибутковості справи, що започатковується. Розробляється бізнес-план на перспективу (3—5 років) з розподілом по роках, причому перший рік подрібнюється на квартали і місяці.

Підрядний спосіб — це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постійно діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть виконуватись будь-які види робіт: будівельні, монтажні, пуско-налагоджу­вальні, науково-дослідні, проектно-досліджувальні, ремонтні.

За умов ринку державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване на захист інтересів споживача інвестиційних товарів. Таке регулювання здійснюється через впровадження податкових і фінансово-кредитних важелів, за допомогою ліцензування, стандартизації і нормування, шляхом застосування екологічного, санітарного та інших видів контролю, антимонопольних заходів тощо. Усі ці вимоги повинні враховуватися суб’єктами інвестиційної діяльності, що вступають у договірні відносини. Договір — це угода сторін, що регулює організаційно-економічні та правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності. Він визначає відповідальність і права учасників угоди і юридично закріплює їх обов’язки.

Тендери (торги) — це форма розміщення замовлення на будівництво, яка передбачає визначення підрядника шляхом конкурсного відбору кращої тендерної пропозиції (оферти) за критеріями, що встановлюються замовником.

При фінансуванні інвестицій основна увага спрямована на оцінку інвестиційного вибору, за умови існування припущення, що ви­користання теоретично коректних методів безпосередньо призводить до оптимального інвестиційного вибору і, таким чином, максимізує багатство акціонерів. Особа, що приймає рішення, розглядається як пасивний глядач, що діє більше як технік, ніж як підприємець. Якимось чином ідеї відносно інвестування з’яв­ляються у полі зору, розраховуються грошові потоки і розробляються припущення. Ризик ураховується у формулі дисконтування, за якою обчислюється значення чистої теперішньої вартості (NPV) проекту. Якщо значення NPV позитивне, пропозиція стає частиною переліку прийнятних інвестиційних можливостей. Цей перелік у подальшому ревізується шляхом оцінки взаємовиключаючих проектів за умов наявних обмежень у фінансовому капіталі, де це необхідно.