Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством. .

Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.

Прямі податки сплачуються суб'єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності. Прямі поділяються на реальні (майнові) та особисті. До реальних відносяться податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих - податки на доходи фізичних та юридичних осіб.

Управління фінансами з боку державних органів влади відіграє важливу роль в забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. З використанням фінансових важелів здійснюється управління грошовими потоками, що забезпечують реалізацію державних соціальних програм, розвитку підприємницької діяльності, залучення і використання інвестиційних ресурсів, обсягів кредитування економіки, надходження та відтік капіталів за межі країни та ін. В сучасних умовах основною метою проведення таких операцій є забезпечення стабільною, поступального, соціального і економічного розетку держави. Заходи фінансового регулювання проводяться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Координація їх проведення у напряму досягнення визначених цілей - це також одна із важливих задач управління державними фінансами.

Державна фінансова політика проводиться шляхом використання певних способів. Кожний з них здійснюється з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони повинні бути тісно пов'язаними між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило зводяться до поняття фінансовий механізм. Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.

Важлива роль в проведенні фінансової політики належить розробці та реалізації фінансових планів. Вони приймаються на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському, місцевому, підприємствами і установами та іншими суб'єктами фінансової діяльності. За допомогою фінансових планів здійснюється прогнозування фінансового розвитку об'єкта. Прийняті та затверджені плани розглядаються як керівний документ, що є основою проведення фінансового планування об'єкту. Особлива роль в проведені державної фінансової політики належить загальнодержавним планам.

Всі операції, які проводяться з іншими державами є основою платіжного балансу держави. Платіжний баланс відображає фінансові операції, що здійснюються між суб'єктами даної країни і суб'єктами інших країн світу. Це - співвідношення між сумою грошових надходжень, одержаних країною з-за кордону і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка використовується в процесі планування та прогнозування розвитку економічних відносин з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями. Платіжний баланс складається як звіт за певний період з розбивкою за групами операцій. Він включає дві частини: надходження і платежі.

З метою організації управління міжнародними фінансовими операціями вся їх сукупність поділяється на дві частини: поточні операції та капітальні операції. Кожна з них відображає певний спектр зовнішньоекономічної діяльності. Поточні і капітальні операції тісно пов'язані між собою. Разом з тим, кожна з них має відносно самостійне значення в структурі платіжного балансу країни. Управління грошовими потоками суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з метою формування раціональної структури платіжного балансу країни передбачає чітку класифікацію поточних та капітальних операцій.

Важлива роль в системі міжнародних фінансів належить залученню фінансових ресурсів з інших країн та міжнародних фінансових організацій. Вони використовуються з метою інвестування в економіку, залучення коштів для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, проведення структурних перебудов в економіці, реалізації окремих цільових програм соціально-економічного розвитку. Фінансові ресурси можуть залучатись країною з різних джерел:

1.Міжнародних фінансових організацій: (Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банну (СБ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК).

2.Іноземних держав та міжнародних організацій (Європейського союзу (ЄС)).

3. Юридичних та фізичних осіб-нерезидентів.

З метою прискорення процесу формування ринкових структур, надання пільг для розвитку окремих галузей, територій в Україні створюються спеціальні (вільні) економічні зони. При проведенні фінансових операцій резидентами України враховуються також і те, що окремі країни або території створюють особливі зони інвестиційної діяльності, які мають пільгові режими оподаткування і організації діяльності іноземних підприємств. Вони одержали назву офшорних зон. Спеціальні (вільні) економічні зони і офшорні зони відіграють важливу роль в проведенні фінансових операцій резидентів і нерезидентів України.

В процесі проведення валютної та грошово-кредитної політики використовуються такі інструменти: грошова база, грошова маса, валютний курс, облікова ставка центрального банку, норми обов'язкових резервів комерційних банків, державні цінні папери та ін. Так, проведення девізної політики передбачає проведення регулювання валютних курсів шляхом валютних інтервенцій та валютних обмежень, що здійснюються центральним банком країни. Валютна інтервенція - це купівля або продаж центральним банком іноземної валюти з метою впливу на динаміку курсу національної валюти. Валютні обмеження - заходи з обмеження обігу іноземних валют в країні. До них, зокрема, відносяться заборона вільної купівлі-продажу валюти, прийняття нормативів обов'язкового продажу валютних надходжень для суб'єктів господарської діяльності, ліцензування валютних операцій та ін.

Міністерство фінансів України є одним із центральних органів виконавчої влади у складі КМУ. На нього покладено обов'язки реалізації державної фінансової політики та здійснення загальною керівництва у сфері державних фінансів. До основних задач, що виконує Мінфін відносяться: розробка напрямів державної фінансової політики; складання і забезпечення виконання державного бюджету України; мобілізація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку країни, вдосконалення фінансового механізму, методів фінансового планування, організація фінансових відносин з іноземними суб'єктами та ін. Для вирішення поставлених задач сформована відповідна структура Міністерства фінансів.