Управління фінансами з боку державних органів влади відіграє важливу роль в забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. З використанням фінансових важелів здійснюється управління грошовими потоками, що забезпечують реалізацію державних соціальних програм, розвитку підприємницької діяльності, залучення і використання інвестиційних ресурсів, обсягів кредитування економіки, надходження та відтік капіталів за межі країни та ін. В сучасних умовах основною метою проведення таких операцій є забезпечення стабільною, поступального, соціального і економічного розетку держави. Заходи фінансового регулювання проводяться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Координація їх проведення у напряму досягнення визначених цілей - це також одна із важливих задач управління державними фінансами.

За останні роки з боку державних органів управління проведено значну роботу з метою стабілізації соціально-економічного розвитку країни. Результатом є досягнення позитивних тенденцій в економіці. Зокрема, починаючи з 2000 р., діє тенденція до зростання обсягів ВВП, промислової продукції, позитивні зрушення відмічаються в АПК, активізується інвестиційна діяльність, знизився рівень бартеризації економіки. Зросла зайнятість населення, погашається заборгованість з виплати заробітної плати та пенсій.

Позитивні зрушення спостерігаються в грошово-кредитній сфері. Стабілізовано валютний курс гривні. Зріс рівень монетизації економіки. Продовжується процес становлення вітчизняного фондового ринку. Збільшилися обсяги кредитування економіки з боку комерційних банків. Зросли валютні резерви НБУ. Дещо зменшилися обсяги державного зовнішнього боргу. Стабілізується процес виконання бюджетного процесу на різних рівнях. Зменшуються обсяги доларизації економіки.

Разом з тим, для сучасного стану розвитку фінансової системи України притаманна наявність багатьох складних проблем, що потребують зваженого вирішення. До них, зокрема, відносяться:

1. Низька платоспроможність населення, що зумовлює звуження внутрішнього попиту, зниження нагромадження і обсягу інвестицій.

Так, частка оплати праці в структурі собівартості продукції складає біля 10 %. А у відношенні до ВВП біля 25 % (в ПРК - біля 70 %).

Підприємства орієнтовані переважно на зовнішній ринок. Так, частка експорту в структурі ВВП складає біля 60 %.

2. Наявність нераціональної структури економіки, застарілого обладнання і скорочення виробництва. Такі явища спричиняють необхідність залучення значних обсягів інвестицій та проведення реструктуризації і санації підприємств. За розрахунками експертів ступінь зносу основних виробничих фондів в народному господарстві України досягає 70-80%. До того ж, треба враховувати, що в умовах лібералізації економічного розвитку і посилені конкуренції з іноземним капіталом на території країни необхідність оновлення основного капіталу зростає.

3. Проведення лібералізації економіки, жорсткої грошово-кредитної політики привели до зростання обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств і установ, а також бартеризації економіки. Так, за останні роки в окремі періоди обсяги дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств і установ досягали величини ВВП. А частка бартеру в структурі проведених операцій доходила до 40%. В той же час, рівень монетизації ВВП складає від 10 до 20% (в промислово-розвинутих країнах - від 40 до 100%).

4. Наявність жорсткої податкової системи. Результатом є скорочення розвитку підприємницької діяльності, обсягів господарських операцій та нагромадження капіталу. Поряд з цим збільшується обсяг тіньового сектору та його відтоку за межі країни. За офіційними даними біля половини наших підприємств працює в "тіні". Високі ставки податків на доходи громадян. Так, якщо максимальна їх ставка в Росії зараз складає 13%, то в Україні 40%. Щорічно з України вивозиться капітал обсягом до 4 млрд. дол. США.

5. Використання незбалансованої бюджетної системи. З одного боку, державні органи управління не забезпечують надходження запланованих доходів до Державного бюджету. Зростає бюджетна заборгованість суб'єктів підприємницької діяльності. З іншого боку, в Україні високий рівень державних видатків. З урахуванням витрат Пенсійного фонду України вони досягають 40 % ВВП. До того ж, використовуються   вони   не   зовсім   раціонально.   Існує   дуже   багато необґрунтованих пільг.

6. Наростання обсягів державною боргу. Державний борг країни досягає критичного рівня (біля 60% величини ВВП). При цьому, сума зовнішнього державного боргу більше, ніж в 2 рази перевищує величину внутрішнього боргу. І хоча в останні періоди відзначається зменшення обсягів зовнішнього боргу, та це здійснюється за рахунок наростання внутрішнього державного боргу.

7. Недостатній розвиток фінансової інфраструктури і фінансового ринку. Кількість фінансових посередників і обсяги їх операцій в Україні є недостатніми для забезпечення нормального функціонування фінансового ринку. Причиною є невеликі обсяги залучення фінансових ресурсів країни до обігу. А це - одна із причин гальмування розвитку ринкових відносин.

8. Кризовий стан системи соціального страхування та пенсійного забезпечення. Існуюча система не здатна забезпечити мобілізацію достатніх обсягів фінансових ресурсів і необхідних (в умовах низького рівня доходів населення) соціальних виплат. В зв'язку з цим, вона потребує суттєвої трансформації.

9. Слабкий потенціал банківської системи. Кредитні ресурси, що надаються комерційними банками суб'єктам господарювання досягають всього 10% ВВП. тоді як в ПРС - 50-60%. В Україні майже 40% грошової маси перебуває поза банківським обігом.

10. Високий рівень доларизації економіки. На початок 2000 р. доларова маса, що знаходиться на території України оцінювалася в 15-20 млрд. дол. При цьому слід зазначити, що обіг гривневої маси досягав 10 млрд. грн. Таким чином, доларова маса більше ніж в 10 раз перевищувала гривневий обіг.

Виходячи з цього, до основних напрямів управління державними фінансами з метою стабілізації розвитку України відносяться:

1. Впровадження заходів з питань підвищення платоспроможності  населення і суттєвого збільшення обсягів внутрішнього ринку. До інструментів, що можуть бути використані з метою реалізації таких заходів, відкосяться: підвищення межі прожиткового мінімуму, збільшення мінімальної заробітної плати, впровадження заходів, що мають за мету підвищення заробітної плати і досягнення   раціональної   частки   її   в   структурі   ВВП.   збільшення соціальних виплат, розширення підприємницької діяльності та ін.

2. Проведення зваженої інвестиційної політики з метою формування раціональної структури економіки країни, реструктуризації і санації крупних приватизованих підприємств. Задля вирішення таких задач державні органи управління повинні створити необхідні умови для формування і використання інвестицій в народне господарство. Зокрема, сюди можна віднести: збільшення інвестицій за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів, створення умов для розширення інвестиційної діяльності підприємств, установ та громадян; залучення коштів з-за кордону з кістою збільшення інвестиційного потенціалу країни на вигідних умовах.

3. Створення умов для відродження вітчизняного виробництва, формування достатніх обігових коштів для підприємств всіх форм власності; скорочення обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості. Задля досягнення цієї мети державні органи управління повинні скоординувати зовнішньо-економічну політику у напряму забезпечення пріоритетного розвитку вітчизняного виробника, введення в обіг фінансових інструментів, здатних забезпечити погашення взаємозаборгованості підприємств і установ в умовах наявності зважених обмежень у грошово-кредитній сфері, скорочення рівня бартеризації економіки.

4. Забезпечити перехід від жорсткої грошово-кредитної політики до зваженої. З цією метою проводити регулювання грошової маси в обігу з урахуванням інфляції, забезпечення народного господарства грошовими коштами, необхідності проведення санації підприємств, досягнення раціональної плати за кредитні ресурси, збільшення обсягів кредитування юридичних і фізичних осіб.

5. Проведення кардинальних змін в системі оподаткування. Зменшення кількості (або якості) податків і зборів, їх фіскального тиску; впровадження заходів з детінізації економіки та поверненню вивезених капіталів в Україну; збільшенню притоку іноземних капіталів.

6. Розробка і реалізація заходів з метою збалансування державного бюджету. Досягнення раціональної величини і структури доходів державного бюджету забезпечення достатніх доходів місцевих бюджетів; впровадження доцільної і прозорої структури і обсягів державних видатків на всіх рівнях; забезпечення раціонального використання державних коштів.

7. Управління державним боргом з метою досягнення його раціональної величини і структури. Для цього здійснювати залучення коштів на найбільш сприятливих умовах. Використання коштів, залучених в процесі формування державного боргу повинно проводитися на найбільш доцільній і ефективній основі.

8. Для забезпечення прискореного розвитку фінансовою ринку і фінансової інфраструктури в Україні потребують реалізації заходи з забезпечення захисту фінансових інвестицій, перетворення фінансових інструментів, емітованих суб'єктами господарювання в ліквідні активи, розширення операцій емітентів з цінними паперами, досягнення раціональних меж розвитку фінансового ринку і фінансової інфраструктури.

9. Проведення реформи системи соціального страхування та пенсійного забезпечення з метою формування необхідних ресурсів для проведення передбачених виплат, а також збільшення фінансових інвестицій.

10. Розробити та впровадити в життя заходи з метою зміцнення банківської системи країни та обсягів кредитних ресурсів, що надаються фізичним і юридичним особам. Для цього доцільно більш активно залучати іноземні капітали до фінансування банківської системи, проводити менш жорстку грошово-кредитну політику, зменшити податковий тиск на комерційні банки.

11. З метою послаблення доларизації економіки провести заходи зі зменшення тінізації економіки, надання гарантій вкладникам коштів в цінні папери і депозити, зменшити податкове навантаження на проведення фінансових операцій.