Економічно розвинуті країни по-різному
вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств відповідно до
особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови
національних фінансових систем та їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісною
системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана
класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки
механізму фінансової санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із
розвинутою ринковою економікою.
Планування було прерогативою
командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства
полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у
бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його
витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна
централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні
стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах
фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох
галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або
малорентабельними.
За
ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які
потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового
документа - бізнес-плану.
Оперативне
фінансове планування необхідне підприємству з метою контролю за фактичним
надходженням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у
процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану. Це
пов'язано з тим, що фінансове забезпечення підприємницької та інвестиційної
діяльності відбувається за рахунок власних та залучених коштів, що потребує
повсякденного ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових
ресурсів. Річний фінансовий план (план доходів та витрат грошових коштів)
характеризує обсяг фінансових ресурсів, необхідних для фінансово-господарської
діяльності. Він є орієнтиром для фінансової роботи підприємств у плановому
році.
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності
підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого
підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне, на
нашу думку, визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику
України за 1996 рік. "Балансовий прибуток - загальна сума прибутку
підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на
території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає
прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції
допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних
фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів
фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних
(лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій".
Отримання балансового прибутку було пов'язане з кількома напрямками діяльності
підприємства.
Відрахування
в цільові державні фонди
нині становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на
фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив виявляється в такий
спосіб.
До залучених належать кошти інших кредиторів,
які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на
термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.
Кошти, виручені від продажу майна банкрута,
спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проте грошових засобів,
виручених від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задоволення
претензій усіх заінтересованих осіб. Саме тому, у даній сфері потрібне докладне
законодавче регулювання черговості задоволення претензій. Згідно із Законом
України "Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його
банкрутом" у процесі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси, у
першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи, а також
задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.