Національна система регулювання грошово-кредитних
відносин Банку Англії
Банк
Англії — один із найстарших і
найвпливовіших центральних банків світу. Був заснований ще 1694 р. з метою
надання уряду позики для війни із Францією. У 1844 р. Банк Англії отримав
монополію на випуск банкнот, а 1946 р. — націоналізований із обов'язковим
викупом акцій у приватних власників.
До 1971 р. банк контролював процес
кредитування в країні переважно шляхом зміни дисконтної ставки за позичками
комерційним банкам. Крім того, банки повинні були додержуватися коефіцієнта
касових активів (підтримуючи касу і залишки на рахунку в Банку Англії на рівні,
нижчому за 8% від суми активів) та коефіцієнта ліквідності (підтримуючи
портфель ліквідних активів не нижче за 28% від загальної суми активів).
Після травня 1971 р. колишні коефіцієнти було
скасовано. Банківські ставки за позиками більше не були прив'язані до
дисконтної ставки Банку Англії і визначалися на підставі базової ставки, яка
повідомляється кожним банком індивідуально. Було встановлено коефіцієнт
резервних активів для комерційних банків у розмірі 12,5 суми короткострокових
депозитів. Крім того, банки повинні були зберігати суму в 0,5% своїх
короткострокових депозитів на безпроцентному рахунку в Банку Англії.
Після 1981 р. Банк Англії став акцентувати
свою увагу на операціях із державними цінними паперами (операції на відкритому
ринку). Коефіцієнт резервних активів був відмінний, але комерційні банки мати
зберігати 2,5% суми короткострокових зобов'язань у вигляді резерву на рахунках
в облікових домах, з якими вони пов'язані кредитними відносинами.
Структура балансу Банку Англії своєрідна. Банк
поділений на два департаменти — емісійний і банківський. Емісійний департамент
займається випуском банкнот під державні цінні папери, що знаходяться в
портфелі банку. Банківський департамент видає позички комерційним банкам за
дисконтною ставкою за рахунок власних депозитів.
Ця система тісно пов'язана з міжнародним
ринком позичкового капіталу. Велика Британія стала прикладом країни, в якій до
останнього часу не було спеціальних законів, які регламентували б роботу
банків, а контроль над ними має неформальний характер. Банки тут регулюються
загальним законом про акціонерні товариства. З 1979 р. відповідно до
національного законодавства запроваджено обов'язкове ліцензування комерційних
банків й утворено загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Наступний
банківський закон 1987 р. визначив правила видачі великих позик, порядок
банківських злиттів, аудиторських перевірок тощо. Але контроль за банківською
діяльністю у Великій Британії залишається менш формальним і суворим, ніж в
інших країнах. Банк Англії формально незалежний від уряду, хоча працює під
керівництвом Міністерства фінанси}. Термін повноважень керуючого Банку Англії
не залежить від зміни уряду.
Управління
Банком Англії здійснює Виконавча рада, до складу якої входять вісім членів:
керуючий, два заступники керуючого і п'ять виконавчих директорів, яким
підпорядковуються структурні підрозділи центрального офісу Банку Англії.
Банк
Англії має дванадцять територіальних відділень. До функцій Банку Англії
належить:
-
управління державним боргом країни;
-
здійснення банківських операцій для комерційних банків;
-
проведення банківських операцій з іншими центральними банками країн;
-
здійснення банківського обслуговування уряду;
-
проведення грошово-кредитної політики;
-
емітування банкнот;
-
управління золотовалютними резервами країни;
-
здійснення нагляду за кредитними установами, валютним і кредитним ринками та за
банківською системою загалом.
|