Інфраструктура грошово-кредитної системи Японії
Грошово-кредитна
система Японії дворівнева і складається з Центрального банку, комерційних
банків та небанківських кредитно-фінансових інститутів.
На першому рівні грошово-кредитної системи
знаходиться Центральний банк Японії. Йому належить виключне право емісії
банкнот, він здійснює грошово-кредитну політику, регулювання економіки та
касове обслуговування державної казни.
На другому рівні грошово-кредитної системи
знаходяться банківські й небанківські кредитно-фінансові інститути.
Комерційні
банки в Японії поділяються на універсальні та спеціалізовані. Операції
комерційних банків законодавчо регламентовані. Комерційний банк має бути
організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менше
ніж 1 млрд. ієн. Комерційний банк не має права на діяльність без спеціальної
ліцензії Міністерства фінансів. Для одержання такої ліцензії засновники повинні
забезпечити відповідність капіталу, активів і пасивів банку встановленим
нормативам, мати необхідний досвід і знання.
До універсальних комерційних банків Японії
належать міські й місцеві (регіональні) банки.
Міські
банки — це десять із числа
найбільших банків Японії, які також входять до групи найпотужніших банків
світу. Вони зосередили в собі майже чверть усього обсягу залучених депозитів і
близько 30% позик. Міські банки мають розвинуту мережу філій як на території
Японії, так і за кордоном. Ці кредитно-фінансові установи — основні учасники
валютного ринку. Вони мають тісні контакти з промисловими і торговельними
компаніями. Міськими банками контролюється діяльність багатьох інших
фінансово-кредитних інститутів. Міські банки — основні постачальники коштів у
ті галузі японської економіки, які розвиваються високими темпами, особливо в
експортні. Для них характерний високий рівень перекредитування, а також і
залежність від Центрального банку Японії, що проводить урядову грошово-кредитну
політику.
До найбільших міських японських банків належать:
'"Банк оф Токіо Мітсубіши"' (капітал — близько 19 млрд. доларів США),
"Суміото Банк" (14,7 млрд. доларів США), ''Дай-Ілчі Кахгуо"
(капітал — 14,7 млрд. доларів США).
Місцеві
(регіональні) банки — це
переважно дрібні й середні за масштабами операцій банки, які можуть відкривати
філії тільки в тій префектурі Японії, де розташована їхня головна контора.
До спеціалізованих комерційних банків країни
належать Експортно-імпортний банк Японії та Японський банк розвитку.
Експортно-імпортний
банк Японії. Заснований у 1950
р. Статутний капітал повністю належить державі. Власні активи банку складаються
з капіталу, наданого при створенні, й бюджетних асигнувань; залучені активи — з
позик, що їх надають банку урядові заклади, та іноземних кредитів. Обсяг,
структуру і зміст активних операцій щороку затверджує парламент Японії, а
діяльністю банку керує міністерство фінансів. Експортно-імпортний банк кредитує
підприємства Японії для зовнішньоекономічної діяльності, зазвичай, на термін
від 6 місяців до 5 років (в окремих випадках термін кредиту може сягати 15-20
років). Разом із комерційними банками Експортно-імпортний банк надає позики
також імпортерам японських товарів.
Японський
банк розвитку. Засновано 1951 р.
Він здійснює довгострокове кредитування промисловості, особливо тих галузей,
які є ризиковими з погляду приватних банків. Кредитні ресурси цього банку
складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань,
коштів інших державних установ.
Велику групу різних за характером функцій
виконують небанківські фінансово-кредитні установи.
Бюро
довірчих фондів — одна з
найбільших фінансово-кредитних установ Японії, ресурси якої складаються із
вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних
фондах та використовуються як джерело кредитування державних підприємств і
кредитних інститутів.
Фінансово-кредитні
корпорації — спеціалізуються
на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного
господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового
будівництва та ін.), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих
органів влади. Бюджети і щорічні плани фінансово-кредитних корпорацій
затверджуються парламентом, а їхня діяльність контролюється відповідними
міністерствами і відомствами.
До фінансово-кредитних корпорацій належать:
Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського,
лісового, рибного господарства, Корпорація житлових позик.
Страхові
компанії за сумою активів посідають значне місце серед приватних фінансово-кредитних
установ. Основна частка активів страхових компаній Японії належить компаніям зі
страхування життя.
Серед інших небанківських фінансово-кредитних
установ виділяються інвестиційні компанії.
Інвестиційні
компанії — здійснюють
інвестиційні й довірчі операції. Крім того, контролюють роботу брокерських
компаній, які займаються операціями з цінними паперами. Більшість із них
перебуває у тісному зв'язку з міськими банками, зокрема, у сфері спільного
володіння акціями, створення філій за кордоном.
Головні особливості грошово-кредитної системи
Японії такі:
-
висока ступінь концентрації та централізації капіталу;
-
жорстка регламентація банківської діяльності;
-
спеціалізація банківських інститутів на певних видах діяльності.
|