До абсолютних показників страхування на­лежать: страхове поле (N_max); число застрахованих об’єктів (N); число страхових випадків (n_в); число об’єктів, що постраждали (n_п); страхова сума застрахованого майна (S); страхова сума об’єк­тів, що постраждали (S_п); страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) (Р); сума виплат страхового відшкодування (W).

Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування.

Страхове відшкодування — це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку. Страхова сума характеризує масштаби страхової операції, тобто в якому розмірі застраховано той чи інший об’єкт. Її розміри визначаються, з одного боку, вартісною оцінкою об’єкта страхування, з іншого — можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100 %. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Існують різні системи визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. При повній відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми. При пропорційній системі відповідальність розподіляється між страховиком і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою об’єкта страхування.

Страхові платежі — це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів — розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф відображає ціну страхування. Це основний чинник конкуренції на страховому ринку. Чим більше охоплено страхувальників, чим менше витрати страховика, тим нижчий розмір страхового тарифу і тим більше можливості для залучення нових клієнтів. Страховий тариф, або брутто-ставка B, складається з двох частин: нетто-ставки C, яка забезпечує виплату страхового відшкодування, і навантаження f, яке забезпечує відшкодування витрат страховика і прибутковість його діяльності. Нетто-ставка залежить від загальних розмірів страхового відшкодування (визначається на основі статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню вартість відшкодування на одну подію) та кількості страхувальників, охоплених цим видом страхування.

Основою розрахунку тарифів є визначення нетто-ставки (C). Це по суті планова збитковість страхової суми. Вона характеризує розмір відповідальності страховика. Чим менший цей показник, тим ефективніша його діяльність. Показник збитковості залежить від частки об’єктів, які постраждали, тобто вірогідності страхового випадку, середнього розміру страхового відшкодування і середньої суми застрахованих об’єктів.

На практиці застосовуються тарифи, що диференціюються залежно від параметрів ризику. Крім того, страховик може варіювати тарифи і за рахунок зниження базової ставки, обмежуючи свій прибуток, залучати більшу кількість клієнтів і тим підвищувати власні доходи.

На основі абсолютних величин розраховуються такі відносні показники інтенсивності:

-       середня страхова сума застрахованих об’єктів;

-       середня страхова сума об’єктів, що постраждали;

-       середній розмір виплаченого страхового відшкодування;

-       частка об’єктів, які постраждали ;

-       показник виплат страхового відшкодування в розрахунку на страхові платежі;

-       страхові платежі в розрахунку на страхову суму застрахованих об’єктів;

-       показник збитковості страхової суми;

-       ступінь охоплення страхового поля;

-       частота страхових випадків;

-       середня сума страхового внеску;

-       коефіцієнт важкості страхових подій;

-       коефіцієнт фінансової сталості.

Особлива увага приділяється розрахунку страхових тарифів: нетто-ставки і брутто-ставки, динаміці показників роботи страхових організацій.