Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

До числа найпоширеніших теорій дивідендної політики підприємства можна віднести такі:

§ теорія іррелевантності Міллера—Модільяні;

§ теорія пріоритетності дивідендів або «синиця в руках»;

§ теорія податкових переваг;

§ сигнальна теорія;

§ теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів («теорія клієнтури»);

§ теорія агентських витрат М. Дженсена;

§ теорія Ла Порта.

 Теорія пріоритетності дивідендів або «синиця в руках»

       Теорія пріоритетності дивідендів (або «синиця в руках»). Її автори - М. Гордон і Д. Линтнер (Gordon and Lintner, 1962) стверджують, що грошові дивіденди, виплачені у поточному періоді, позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав, оскільки така політика відповідає очікуванням та бажанням акціонерів. Автори доводять, що акціонери віддають перевагу саме поточним грошовим дивідендним виплатам, оскільки такі виплати є найменш ризикованими (порівняно, наприклад, із виплатами у наступних періодах чи очікуванням приросту ринкової вартості акцій у результаті реалізації підприємством інвестиційних проектів).

       Тобто основним положення теорії є те що, зростання дивідендних виплат збільшує ринкову вартість капіталу, оскільки прибуток, виплачений у формі дивідендів, вже «очищений» від ризику і коштує завжди більше, ніж прибуток, відкладений на майбутнє.

       Основні вимоги до використання даної теорії є: Пріоритет віддається максимізації поточних дивідендних виплат, оскільки має менший рівень ризику ніж капіталізація прибутку. Використання теорії можливе, якщо в складі акціонерів переважають дрібні інвестори.