Резервний капітал та джерела його формування
Резервний
капітал підприємства можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.
У
широкому розумінні до
резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття
можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з
резервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок
відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу «Резервний
капітал». В економічній літературі резерви підприємства прийнято класифікувати
за такими ознаками:
- джерелами формування;
- способом відображення у звітності;
- обов’язковістю створення.
За
джерелами формування резерви поділяють на:
- капітальні резерви — формуються за рахунок коштів
власників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений
капітал» та «інший додатковий капітал»);
- резервний капітал, сформований за рахунок чистого
прибутку підприємства (резервний капітал у вузькому розумінні);
- резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат
підприємства.
За
способом відображення у звітності резерви поділяють на відкриті та приховані.
Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями «Додатковий
капітал» та «Резервний капітал», а приховані резерви жодним чином не фігурують
у балансі.
За
обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви.
Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні ж формуються
з ініціативи менеджменту підприємства та його власників. До обов’язкових
резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші
резерви, наприклад резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань,
є необов’язковими.
Зрозуміло,
що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної
функції власного капіталу підприємства.
Як
бачимо, підприємства можуть спрямовувати на покриття збитків усі види резервів,
а також за певних обставин — статутний капітал. Зрозуміло, що насамперед на
покриття збитків слід направити нерозподілений прибуток (за його наявності). За
вичерпання такого прибутку для таких цілей слід використати приховані резерви і
резервний капітал, створений за рахунок прибутку. У разі дефіциту і цих джерел
на погашення непокритих збитків можна спрямувати капітальні резерви (додатковий
капітал). Останньою можливістю покриття збитків є спроба отримати санаційний
прибуток у результаті зменшення статутного капіталу.
Розглянемо
детальніше основні види резервів, які можуть створюватися підприємствами.
Згідно
із законодавством України на кожному підприємстві, заснованому у формі
акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен
бути сформований резервний (страховий) капітал. Розмір цього капіталу
регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим за 25 %
статутного капіталу підприємства. Для акціонерних товариств мінімальна величина
резервного капіталу повинна становити 15 % акціонерного капіталу. Розмір щорічних
відрахувань у резервний капітал також передбачається засновницькими
документами, але не може бути меншим за 5 % суми чистого прибутку підприємств.
Цікавим є те, що створення обов’язкових резервів товариствами з обмеженою
відповідальністю законодавствами розвинутих країн, як правило, не регулюється.
Це є компетенцією учасників. (німеч. Швейц)
Отже,
резервний капітал (у вузькому розумінні) — це сума резервів, сформованих за
рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства
та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі
основні цілі:
- покриття збитків суб’єкта господарювання;
- виплата боргів у разі ліквідації підприємства;
- виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує
мінімально допустимий рівень);
- інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими
документами.
До
формування мінімально необхідного розміру резервів їх можна використовувати
лише для покриття збитків. Інформація про рух резервного капіталу міститься у
Звіті про власний капітал підприємства. У цьому ж звіті відображається динаміка
капітальних резервів.
|