Законодавство
про банкрутство має виконувати три основні функції:
1. Бути механізмом запобігання непродуктивному використанню активів
підприємств.
2. Бути
інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак
мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в
майбутньому.
3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.
Головне
завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога
повнішому задоволенні вимог кредиторів, пред'явлених до боржника. Цього можна досягти:
а)
продажем майна боржника та розподілом виручених коштів між кредиторами, що
здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;
б)
успішною реалізацією плану санації боржника;
в)
через реалізацію плану реорганізації.
Отже,
арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:
а)
ліквідаційні;
б)
реорганізаційні;
в)
санаційні.
До
ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали арбітражного суду або
добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До
реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація
підприємства. Санація передбачає фінансове оздоровлення боржника. До прийняття
нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод
задоволення претензій кредиторів. Проте в багатьох економічно розвинутих
країнах пріоритет віддається санації, а не ліквідації підприємства-боржника. У
ФРН, наприклад, головна увага оновленого закону про банкрутство, що набрав
чинності 01.01.1999 p., звертається на можливість задоволення претензій
кредиторів на підставі реалізації плану санації (реорганізації). На таких самих
засадах побудоване законодавство США, Франції та інших економічно розвинених
країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року,
також передбачалася можливість санації підприємства в процесі провадження
справи про банкрутство, однак це питання було недостатньо врегульованим. У
червні 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визначивши його
чинність з 1.01.2000 р. Цей Закон зробив свого роду революцію в. галузі санації
та запобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначення
банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника
відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги
кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом
банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові
зобов'язання визнано арбітражним судом. За своєю суттю інституція банкрутств є
одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і
зумовлена необхідність даної інституції. Нагадаємо, що в Україні
спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про
банкрутство.
|