Авальний
кредит - це позика, коли банк
бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі
поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного
кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання.
Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя,
банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.
За
авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що
випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий
кредит стягується відсоток за діючими ставками.
Принципова
різниця між aвальним та акцептним кредитами полягає у характері
відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть
як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову)
відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за
невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну
відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на
підприємство, так і на банк.
Для
підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою
вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть
відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму
наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без
зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в
заставу. Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їхньою повною
вартістю, а за 60 - 90% їхнього номіналу залежно від кредитоспроможності
підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.
Погашення
позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк
повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства
гроші не надходять, то на погашення позики обертаються суми, які надходять в
оплату векселів.
До
послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить
факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник
товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями
комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі
попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта,
зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту;
страхування його від кредитного ризику. В основу факторингової операції
покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника
за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати
платежі з покупця продукції.
Згідно
з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається
факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.
1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов'язань.
2.Облік дебіторської заборгованості
підприємства-постачальника.
3.Інкасування дебіторської заборгованості
підприємства-постачальника.
4.Страхування
підприємства-постачальника від кредитного ризику.
Підприємству
відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з
факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства,
оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.
Внутрішній
факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у
тій самій країні.
Зовнішній
факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за
кордоном.
|