Головним джерелом інформації в процесі аналізу
фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств,
зокрема:
-
баланс
підприємства - ф. № 1;
-
звіт
про фінансові результати - ф. № 2;
-
звіт
про фінансово-майновий стан - ф. № 3.
Особам,
відповідальним за проведення фінансового аналізу, слід ураховувати, що у
зв'язку з переходом вітчизняних підприємств на національні стандарти
бухгалтерського обліку та звітності, наказом Міністерства фінансів України
затверджено низку нових стандартів бухгалтерського обліку. Головна інформація,
яка використовується в ході аналізу, міститься в ПБО 1 "Загальні вимоги до
фінансової звітності"; ПБО 2 "Баланс"; ПБО 3 "Звіт про
фінансові результати"; ПБО 4 "Звіт про рух грошових коштів"; ПБО
5 "Звіт про власний капітал". Запровадження стандартів
бухгалтерського обліку дає можливість не лише уніфікувати звітність вітчизняних
та зарубіжних підприємств, а й полегшує проведення фінансового аналізу.
Оскільки розрахунок окремих показників фінансового стану базується на окремих
статтях тієї чи іншої форми бухгалтерської звітності, стандартизація форм
звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу.
Необхідність такої стандартизації виникає за оцінювання кредитоспроможності чи
санаційної спроможності вітчизняних суб'єктів господарювання зарубіжними
інвесторами.
Аналізуючи
фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, можна використати
"Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та
організацій".
Аудит
фінансової сфери включає:
- оцінку динаміки та структури валюти балансу;
- аудит власного капіталу;
- аудит позичкового капіталу та кредиторської
заборгованості;
- оцінку ліквідності активів підприємства та його
платоспроможності;
- аудит реальних та фінансових інвестицій;
-
аналіз дебіторської заборгованості;
-
аналіз Cash-Flow;
- оцінку ділової активності підприємства.
1)
Оцінка динаміки і структури валюти балансу. За дослідження динаміки валюти
балансу та його структури використовується трендовий метод аналізу (кожна
позиція балансу порівнюється з даними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі
статті порівнюються з аналогічними середньогалузевими показниками та з
показниками підприємств, найліпших у галузі). На підставі цього робиться
висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення
валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї
господарської діяльності. Це, у свою чергу, може бути головною причиною його
неплатоспроможності. Аналізуючи окремі статті балансу, слід зважати на те, що
реальна ринкова вартість деяких активів, відображених у балансі, може бути
значно нижчою за їхню балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.
2)
Аудит власного капіталу. Ураховуючи функції власного капіталу, його роль як
джерела фінансових ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу займає
ключове місце в процесі аудиту фінансової сфери. У процесі аудиту увага
звертається на такі основні питання:
- склад та структура джерел власних фінансових ресурсів;
- структура сукупного капіталу підприємства;
- правильність формування статутного фонду та порядок
оцінки вкладів;
- можливості збільшення статутного фонду та необхідність
санації балансу;
- можливості реструктуризації статутного фонду;
- структура та джерела формування додаткового капіталу;
- наявність резервних (страхових фондів);
- наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).
На
цьому етапі аудиту розраховується низка показників, які характеризують рівень
фінансової незалежності підприємства та структуру його сукупного капіталу.
Методику розрахунку цих показників наведено в розділі 9 підручника.
Проблематика
аналізу власного капіталу вітчизняних підприємств полягала в тому, що тривалий
час структура балансу базувалася на принципах, які були сформовані до переходу
на ринкові методи господарювання. Вона не враховувала наявних у міжнародній
практиці підходів до визначення капіталу підприємства та його складових -
власного та позичкового капіталу. Показники структури капіталу, розраховані на
підставі окремих статей чинного до 2000 р. балансу, дають спотворену інформацію
про реальний фінансовий стан підприємства. Так, на більшості вітчизняних
підприємств показники фінансової незалежності, фінансового левериджу та інші є
значно ліпшими за аналогічні показники провідних зарубіжних підприємств.
Оптимізація
структури капіталу є надзвичайно важливим і водночас чи не найскладнішим
завдання фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення
найбільш оптимального співвідношення між власним та позичковим капіталом. Це
визначається особливостями фінансово-господарської діяльності конкретного
підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та низкою інших
факторів.
Аудит
власного капіталу акціонерного товариства включає також розрахунок показників
ринкової активності підприємства, а саме:
-
коефіцієнта цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми
дивідендів на одну акцію);
- рентабельності акцій (показник, обернено пропорційний
коефіцієнту цінності акцій);
- суми дивідендів на одну акцію.
3)
Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості. У ході аудиту
позичкового капіталу та кредиторської заборгованості розв'язуються такі
завдання:
- визначення складу та структури позичкових засобів;
- розшифровування поточної кредиторської заборгованості;
- визначення величини простроченої заборгованості, оцінка
можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;
- вивчення
можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.
Аудитор
повинен перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані
підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити
найближчим часом. Особлива увага звертається на те, чи враховані всі платежі в
бюджет (з нарахованими штрафами включно), чи правильно визначено частку
довгострокових позик, яку треба погасити в короткостроковому періоді,
заборгованість із заробітної плати тощо.
Аналізуючи
довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове
використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які
одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій,
відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому
числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться висновок
щодо характеру відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між
підприємством і його найбільшими кредиторами - виробничими партнерами.
Оцінюються можливості одержання платіжних поступок, розробляються пропозиції та
заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.
У
процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну
дату проводиться розшифрування кредиторської заборгованості. Досліджуючи
питання кредиторської заборгованості, слід ураховувати, що штрафи, пені,
неустойки, визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражного суду про
стягнення, відносять на результати фінансово-господарської діяльності і до їх
одержання чи сплати відображають у звітності одержувача та платника в статтях
дебіторів і кредиторів відповідно. Суми кредиторської заборгованості (перед
державними підприємствами), щодо яких строк позовної давності минув, підлягають
перерахуванню дебітором у відповідний бюджет не пізніше 10 числа наступного
після закінчення строку позовної давності місяця. За несвоєчасне перерахування
заборгованості в бюджет стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості
за кожний день прострочки.
Аудитор
повинен також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це
передбачено санаційною концепцією підприємства. При цьому аналізується
попередня діяльність підприємства щодо випуску облігацій (якщо це мало місце),
а також визначається ефективність використання коштів, залучених завдяки
емісії. Слід перевірити, чи враховані підприємством податкові аспекти емісії
облігацій. 4) Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності
Оцінка ліквідності активів значно полегшиться з уведенням у дію ПБО 2, оскільки
в балансі, складеному за новою формою, статті активів розміщено за принципом
зростання ліквідності згори донизу.
На
цьому етапі аудиту розв'язують такі основні завдання:
- аналізують оборотні активи;
-
визначають рівень ліквідності активів;
-
оцінюють платоспроможність підприємства;
- визначають рівень виконання умов забезпечення фінансової
рівноваги.
Активи
підприємства та їх структуру вивчають як з погляду їхньої участі у виробництві,
так і з погляду оцінки їхньої ліквідності. Нагадаємо, що ліквідність активів -
це здатність окремих елементів активів швидко трансформуватися в грошові
засоби. Платоспроможністю (ліквідністю підприємства) називається його
спроможність здійснювати платежі наявними засобами, або такими, котрі
безперервно поповнюються за рахунок його діяльності. Управління ліквідністю дає
змогу уникнути неплатоспроможності і полягає в оперативному плануванні та
координації виплат за борговими зобов'язаннями з грошовими надходженнями на
рахунок підприємства.
Якщо
наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений
строк вимог, пред'явлених підприємству з боку кредиторів і виконання зобов
'язань перед бюджетом, то такого суб'єкта підприємницької діяльності вважають
неплатоспроможним. За неспроможності підприємства виконати грошові зобов'язання
протягом трьох місяців після настання строку їхнього погашення, кредитори
можуть звернутися в арбітражний суд із заявою щодо оголошення боржника
банкрутом. Для дослідження фінансової рівноваги розраховується група показників
ліквідності та платоспроможності.
5)
Аналіз дебіторської заборгованості. У процесі санаційного аудиту, за даними
аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування
дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум
в розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади формування в
бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її
розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 "Дебіторська заборгованість".
Виділяють
поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного
циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання
балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході
нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять
місяців від дати складання балансу). На відміну від поточної дебіторської
заборгованості довгострокова заборгованість відображається в першому розділі
активу балансу, складеному за національними стандартами бухгалтерського обліку,
що зумовлено меншим рівнем її ліквідності.
Поточна
дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою
реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між поточною заборгованістю
та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома
способами:
1)
виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик
невиконання платежів);
2)
на підставі класифікації дебіторської заборгованості.
За
другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її
непогашений із розрахунком коефіцієнта сумнівності для кожної групи згідно із
сумою безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди.
Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної
дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності
відповідної групи.
Слід
ураховувати, що резерв сумнівних платежів відображається у звіті про фінансові
результати в складі інших операційних витрат, а виключення безнадійної
дебіторської заборгованості зі складу активів супроводжується одночасним
зменшенням величини резерву сумнівних платежів.
У
ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування
дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання
дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик
споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з
ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для
забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної
кредиторської заборгованості.
6)
Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень). Згідно з національними
стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства
відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що
амортизується, - основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних
активів, а також довгострокових та короткострокових фінансових інвестицій.
Аналіз інвестиційної діяльності підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі,
проводиться в розрізі таких основних питань:
- склад, структура та доцільність реальних
інвестицій;
- склад, структура та прибутковість фінансових
вкладень;
- джерела
фінансування інвестицій та правильність їхнього відображення в обліку.
Під
час аудиту операцій, пов'язаних з капітальними вкладеннями, аудитор досліджує
перелік об'єктів інвестування, наявність кошторисів, актів уведення в
експлуатацію та обгрунтованість витрат. Наявність довгострокових фінансових
вкладень свідчить про інвестиційну спрямованість підприємства. Коли
підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність,
необхідно зробити розшифровку інвестиційних вкладень, дати оцінку їхньої
ліквідності та визначити доцільність вкладення коштів у дані активи.
7)
Аналіз Cash-Flow. Попередній аналіз ґрунтувався в основному на оцінці певних
статей активу та пасиву балансу підприємства. Фактологічною базою аналізу
Cash-Flow є дані звіту про прибутки та збитки (звіту про фінансові результати
та їх використання). Показник Cash-Flow характеризує величину чистих грошових
потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності й
залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.
Даний
показник можна розглядати з трьох позицій:
1.
Як фінансово-економічний показник (індикатор можливості фінансування за рахунок
внутрішніх фінансових джерел).
2.
Як показник результативності фінансово-господарської діяльності (індикатор
теперішньої та майбутньої дохідності підприємства).
3.
Як загальний індикатор фінансового стану підприємства.
Залежно
від цілей фінансового аналізу використовують різні підходи до розрахунку
Cash-Flow. Найбільш поширений спосіб полягає в тому, що до прибутку, який
залишається в розпорядженні підприємства, у визначеному періоді додаються
амортизаційні відрахування, нараховані у тому самому періоді. Cash-Flow
показує, яку суму грошових коштів із загального обсягу виручки від реалізації
можна спрямувати на погашення кредитів та сплати відсотків, на інвестиції чи на
виплату дивідендів. У рамках аналізу Cash-Flow обчислюється коефіцієнт
співвідношення Cash-Flow і заборгованості (нетто).
де
КФВ - короткострокові фінансові вкладення.
Цей
коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за
рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.
У
цьому аналітичному блоці аналізується також процес формування й використання
прибутку. У ході аналізу визначається, як змінюються протягом певного періоду
суми прибутку від основної діяльності, інших операційних доходів та чистого
прибутку, розглядаються фактори, що спричиняють такі зміни.
Проводячи
аудит Cash-Flow, слід ураховувати, що досить часто прибуток (збиток),
відображений в балансі підприємства та у звіті про фінансові результати, не відбиває
реальних фінансових результатів діяльності підприємства. Це пояснюється тим,
що, з одного боку, через податкові та інші фактори, суб'єктам господарювання не
вигідно показувати реальний економічний прибуток (виявляється тенденція до його
заниження), а з іншого - держава через інструмент амортизації, уведення
податків та платежів, що відносяться на собівартість продукції, відповідну
грошово-кредитну політику може реально впливати на рівень прибутковості
підприємств. Інша складова Cash-Flow - амортизація - також перестала
відігравати функцію реального фінансового джерела відновлення основних фондів,
оскільки обсяги амортизаційних відрахувань є значно меншими, ніж вартість
оновлення та модернізації обладнання.
|