Розміри та структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, іноземних інвестицій та ін. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

З метою досягнення позитивного впливу державного боргу на розвиток економіки необхідно проводити зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко приводе до негативних наслідків. Результатом може бути зниження ріння боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Управління державним боргом має за мету досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки задачі такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

1. Мобілізацію    коштів    з    метою    забезпечення    фінансування

програм, не перекритих іншими (крім пов'язаних з державним боргом)

джерелами.

2. Організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

3. Здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.

4. Організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами.

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної  плати в державному секторі економіки (пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки; проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності.

За способами використання державний борг поділяється на активний і пасивний. Активний борг - це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання. Він пов'язаний з проведенням інвестиційної і інноваційної діяльності, збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стримуванням інфляції та ін. Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання. Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання.