Державний кредит - одна з важливих форм державних фінансів. З допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін. Державний кредит - це залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики. З боку держави суб'єктами державного кредиту виступає уряд, а також центральний банк. Державний кредит має місце і за умови залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.

До джерел фінансування кредиту відносяться: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій. Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту направляються до відповідного державного бюджету, центрального банку, або до відповідного фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення та ін.).

Залучення ресурсів на умовах державного кредиту передбачає використання різних форм. Вибір форм і методів кредитування здійснюється державними органами управління в процесі визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховується як інтереси держави, так і кредиторів. У світовій практиці використовуються різноманітні підходи щодо кредитування, які враховують певні конкретні ситуації.

До основних форм державного кредиту відносяться:

1. Державні позики, які одержують на підставі кредитних угод.

2. Позики,   які   залучаються   державними   органами   управління шляхом емісії і розміщення державних боргових цінних паперів.

3. Держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення останніми кредитних ресурсів.

4. Вклади громадян в ощадні банки країни.

5. Інші форми.

Державні позики, які одержують на підставі кредитних угод, можуть бути внутрішніми і зовнішніми. За строками погашення вони бувають короткостроковими, середньостроковими і довгостроковими. За забезпеченням позики поділяються на заставні (забезпечені заставою) та беззаставні. У якості застави виступають матеріальні цінності, грошові кошти, які знаходяться у власності держави, або будуть одержані в майбутні періоди та ін. Беззаставні позики не мають певного забезпечення, їх надійність гарантується фінансовою стійкістю держави.

Позики, що залучаються з використанням державних цінних паперів, теж можуть виконуватись в різних варіантах. Це можуть бути цінні папери, які пропонуються внутрішнім і зарубіжним інвесторам. Вони, в свою чергу, можуть бути неринковими (тобто не підлягають обігу на фінансових ринках) і ринковими. Державні цінні папери також можуть бути процентними, виграшними і дисконтними.

Державні гарантії за кредити підприємств і установ також включаються до державного кредиту. Вони не передбачають залучення коштів до державною бюджету. Проте їх раціональне використання сприяє стабілізації розвитку підприємницької діяльності і, тим самим, збільшення надходжень до державного бюджету. Державні гарантії можуть бути внутрішніми (вони надаються резидентам України) і зовнішніми (нерезидентам України). Неповернення гарантованих позик у строки, передбачені кредитними угодами передбачає їх погашення за рахунок коштів державного бюджету.

Вклади громадян в ощадні банки не завжди відносяться до державного кредиту. Такі кошти розглядаються як державний кредит тільки в тому разі, коли вони спрямовуються до державного бюджету. А ці явища мають місце лише у випадках, коли кошти ощадних банків використовуються для придбання державних цінних паперів. До інших форм державного кредиту відносяться грошові лотереї, які проводяться державними установами, фінансові зобов'язання, що оформлюються державними векселями (податкові векселі, казначейські векселі, векселі міністерств) та ін.