Формування     державного     боргу     безпосередньо     пов'язане     з погашенням зобов'язань за державним кредитом.  Разом з  тим,  на  ці процеси  впливають і   інші фактори.  Так,  у випадках  коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, на цій основі  виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. Сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом.

Державний    борг -   це    сукупність    зобов'язань    держави    за платежами,    які    належить    виконати    на    підставі    одержаних    або гарантованих  активів,   товарів та послуг в минулі   періоди.  Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій форм. Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі  минулих подій.  Так,  воно не включає заборгованість за виплатою зарплати, пенсій, компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може витікати і на підставі діяльності центрального банку, місцевих, органів державної влади та ін. Державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ.

Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди. Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений. Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році.

За різними оцінками, величина капітального державного боргу України в 2000 р. складала від 80 до 84 млрд. гри. В перерахунку на долари США вона досягала 15 млрд. дол. Це сума, яка включає всю заборгованість держави, яку вона повинна погасити у майбутні періоди. До капітального боргу включається як довгострокова, так і короткострокова заборгованість. Кожне з зобов'язань має певний строк і повинно виконуватись відповідно укладених угод, або умов емісії та реструктуризації цінних паперів. З метою визначення фінансової стійкості держави розраховується коефіцієнт, який показує, як відносяться суми державного боргу до величини ВВП. За різними підходами критичний рівень такого відношення складає від 50% до 100% ВВП. Більш високі його показники вважаються несприятливими для забезпечення погашення державою своїх зобов'язань в установлені строки.

За розрахункам експертів частка капітального державного боргу в Україні до ВВП складала в 1995 р. -   22 %, в 1996 р.  - 25 %, в 1997 р. - 20 %, й 1998 р. 33,5 %, в 1999 р. - 56 % і в 2000 р. - біля 60 %. Така величина боргу не вважається критичною. Мається чимало прикладів, коли частка боргу в відношенні до ВВП досягає і більш високих показників. Так, державний борг Росії в середині 1998 р. складав 55 % ВВП, а уже до кінця року - зріс до 95 % ВВП. Та треба констатувати, що заборгованість держави в Україні останні роки стрімко зростала.

Поточний державний борг України в 2000 р. складав біля 3 млрд. дол. Приблизно в таких же розмірах державні органи управління повинні забезпечити виплати і в наступні роки. Така значна поточна заборгованість пояснюється тим, що строки погашення державного капітального боргу України оцінюється як короткі. Процентні ставки за обслуговування боргу є високими. В результаті в умовах, коли величина капітального боргу тільки наближається до критичної, сума поточного державного боргу є надто високою. Вона складає біля 12 % річного ВВП.

Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава, державній борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливим для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов'язано з тим, що державним органам управління відносно простіше здійснювати управління внутрішнім боргом, включати проведення його реструктуризації. Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов'язаними є вкладами в національну економіку, а не відволікають капітал за кордон. Разом з тим, іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучити додаткові фінансові ресурси з метою фінансування тих програм, які неможливо забезпечити внутрішніми джерелами.

В Україні склалася не зовсім сприятлива структура державного боргу. На зовнішні зобов'язання випадає біля 80 % заборгованості держави. Так, у 2000 р. частка зовнішнього боргу до загальної його суми складала біля 82 %. Звертає на себе увагу те, що в останні роки величина такої частки зростає. Мало того, помітним є процес заміщення внутрішнього боргу зовнішнім, що теж не можна оцінити позитивно з точки зору перспектив фінансового розвитку держави.

До структури державного боргу України входять такі основні елементи:

1. Сума всіх розміщених і не погашених державних боргових цінних паперів, як внутрішньої, так і зовнішньої позики.

2. Загальна вартість кредитів, які залучено державними органами управління (КМУ і НБУ) з метою фінансування дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, створення державних резервів і вирішення цільових програм. Такі кредити можуть залучатись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках.

3. Гарантії за кредити, які надає уряд державним підприємствам, місцевим органам влади, недержавним підприємствам і установам. Гарантії можуть бути надані як національним, так і закордонним кредиторам.

4. Заборгованість уряду, державних підприємств і установ за виплатою заробітної плати, пенсій, допомоги, стипендій та інших виплат населенню.

5. Заборгованість держави за виплатою залишків вкладів в Ощадному банку України і компенсацій на них.

6. Інша заборгованість держави.

Розрізняють номінальну суму державного боргу і його реальну величину. Номінальний борг визначається як величина заборгованості виражена а грошовій формі в розрахунку на поточний період. Реальний рівень боргу залежить від темпів інфляції, а також від грошової політики центрального банку. Так, підвищення процентних ставок за кредитами, які надаються центральним банком уряду, як правило, приводе до збільшення реального розміру державного боргу.