Важлива роль в фінансовому розвитку належить фінансовій політиці. В загальному визначені фінансова політики зводиться до мобілізації і використанні фінансів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави, підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних утворень та ін. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів направлена на досягнення певних цілей.

Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці. Це - цілеспрямована діяльність державних органів управління, направлена на забезпечення розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає мобілізацію фінансових ресурсів в розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення проведення державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектора економіки, регулювання економічного розвитку  міжнародної  діяльності та ін.

Державна фінансова політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському, місцевому, на рівні державних підприємств, об'єднань та ін. Задачі фінансової політики залежать від того, на якому рівні вона проводиться. Особливості її організації і реалізації визначаються також тим, які суб'єкти її виконують. Так, на загальнодержавному рівні проведення фінансової політики такими органами, як Міністерство фінансів і центральний банк мають суттєві відмінності. В залежності від рівня проведення фінансової політики та суб'єктів її проведення використовуються і різноманітні методи мобілізації і використання державних коштів.

Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи. До них, зокрема, відносяться: забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач в процесі проведення державної фінансової політики використовуються певні інструмент, до яких відносяться податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін.

Проведення державної фінансової політики передбачає використання певних форм. Кожна форма - це особливий напрямок державної фінансової політики, в ході якого вирішуються певні задачі і використовуються визначені інструменти. Всі форми державної фінансової політики пов'язані між собою і в сукупності повинні забезпечити реалізацію основних цілей фінансово-кредитного розвитку країни.   Разом   з   тим   кожна   з  форм   має   відносну   самостійність   і передбачає використання певних організаційних структур.

До форм державної фінансової політики відносяться:

- бюджетна політика;

- податкова політика;

- кредитна політика;

- інвестиційна політика;

- валютна політика;

- інші форми фінансової політики (цінова, митна, амортизаційна та ін.).

Бюджетна політика - це заходи з мобілізації, розподілу та використання грошових ресурсів державного бюджету. Мобілізація грошових коштів до складу державного бюджету здійснюється шляхом стягнення податків, зборів та обов'язкових відрахувань, а також залучення неподаткових надходжень. Розподіл ресурсів державного бюджету здійснюється в процесі формування державних видатків. До задач бюджетної політики входе також забезпечення раціонального і ефективного використання коштів державного бюджету. Для їх вирішення приймаються певні вимоги до фінансування витрат державного бюджету, здійснюється контроль за використанням бюджетних коштів з боку державних органів управління, впроваджується більш досконале податкове регулювання бюджетного процесу та ін.

До основних засад бюджетної політики в Україні відносяться: збільшення грошових надходжень до складу доходів бюджету; скорочення взаємозаліків та інших не грошових витрат; оптимізація видатків державного бюджету; обмеження зростання державного боргу; скорочення дефіциту державного бюджету; зміцнення місцевих бюджетів та ін. Бюджетна політика відіграє важливу роль в фінансовому розвитку країни. Організація і ефективність її проведення впливають на інфляційні процеси, валютний курс, обсяги і напрями використання кредитних ресурсів, залучення іноземних капіталів, державний борг, розвиток окремих галузей економіки, фінансування підприємницької діяльності та ін.

Податкова політика включає заходи з залучення фінансових ресурсів до державного бюджету і державних цільових фондів, що передбачають здійснення обов'язкових платежів та відрахувань. Основною метою податкової політики є забезпечення достатніх доходів до державного бюджету за рахунок податків, обов'язкових відрахувань та платежів за умови стимулювання розвитку ділової активності. В процесі проведення податкової політики здійснюється перерозподіл доходів між галузями, територіями та групами населення. До інструментів податкової політики відносяться: податки, збори, обов'язкові відрахування, платежі за ресурси, податкові пільги, податкові ставки, податкові знижки, податковий кредит, податкові санкції, податкові позики та ін. Оподаткування виконує декілька функцій: фіскальну, стимулюючу, обмежуючу.

До основних напрямів вдосконалення податкової політики в Україні відносяться:

-         підвищення стимулюючої ролі оподаткування;

-         зменшення податкового тиску на фізичних і юридичних осіб;

-         підвищення ролі прямого оподаткування;

-         зменшення податкових пільг;

-         спрощення системи оподаткування.

Кредитна політика охоплює сукупність заходів з залучення та надання кредитних ресурсів. Її суб'єктами є органи державного управління, які залучають кредити з метою фінансування дефіциту державного бюджету або платіжного балансу. Кредиторами виступають фізичні та юридичні особи (резиденти та нерезиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави. З іншого боку, державні органи управління з метою забезпечення розвитку територій, галузей, підтримки окремих груп населення надають державні кошти на умовах кредиту. До інструментів, що використовуються в процесі проведення кредитної політики відносяться: процентні ставки за кредит, строки надання кредитів, пільги, порука, заставка та ін. Державний кредит може мати грошову або натуральну форму.

Інвестиційна державна політика - це заходи державних органів управління з метою залучення, розподілу та використання інвестиційних ресурсів. Проведення інвестиційної політики передбачає забезпечення фінансовими ресурсами розвиток народного господарства, соціальної сфери, впровадження інноваційних програм, проведення фундаментальних наукових досліджень та ін. В процесі реалізації державної інвестиційної політики визначаються напрями проведення капітальних вкладень та забезпечення ефективності їх впровадження. При цьому до цілей інвестиційної політики держави відносяться забезпечення пропорційності розвитку народного господарства, розподіл фінансових ресурсів між галузями та територіями, додержання оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва та невиробничої сфери та ін.

До джерел фінансування державних інвестицій відносяться:

-   кошти державного бюджету;

- фінансові ресурси державних цільових фондів;

-  кошти державних підприємств і установ;

-  кредитні ресурси, залучені державними органами управління;

-  інші джерела.

З метою проведення державної інвестиційної політики використовуються певні інструменти. Вони включають державні інвестиції, капітальні вкладення, фінансові інвестиції, реальні інвестиції, інтелектуальні інвестиції, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, іноземні інвестиції, проценти, дивіденди та ін.

До валютної та грошово-кредитної політика держави відносяться заходи державних органів управління з регулювання валютних і грошово-кредитних відносин. Основною метою таких заходів є стабілізація розвитку грошово-кредитної системи країни. До основних задач проведення грошово-кредитної політики відносяться: підтримка платіжного балансу, регулювання валютних курсів, організація проведення міжнародних фінансових розрахунків, формування та використання державних золотовалютних резервів, регулювання руху вітчизняного та іноземного капіталу та ін. Така політика охоплює певні напрями, до яких, зокрема, відносяться: регулювання облікових ставок (дисконтна політика), стримування інфляції та оздоровлення платіжного балансу (дефляційна політика), регулювання валютного курсу (девізна політика), регулювання грошового обігу (антиінфляційна політика), регулювання обсягів банківського кредитування в країні (політика "дорогих" та "дешевих" грошей) та ін.